НАЙКРАЩИЙ ПРИЗ

 
 

НАЙКРАЩИЙ ПРИЗ




 

Якось у нашому класі був збір. І до нас прийшла тарша піонерська вожата Лариса Василівна. Вона оголосила:
— Діти! Скоро в дружині буде урочиста лінійка, на якій ви скажете своє піонерське слово.

Интернет реклама УБС
 

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС
 
Це дуже відповідальний момент у вашому житті. До нього треба підготуватися щонайсерйозніше.

Ми відразу принишкли. А голова ради загону Катя Довгонога сказала доповідь:
— Наш загін четвертого «Б» класу дасть піонерське слово вчитися тільки на чотири і п'ять.
Тут у доповіді виникла незапланована пауза, бо прибіг наш новий учень Федько Мартинов, який запізнився. Він так рвучко відчинив двері, що Катьчина доповідь розлетілася по всьому класу, а що без папірців казати далі — Катерина не знала.
Поки вона по класу бігала, слово взяв мій друг Хома Мітюлькін. Він сказав:
— Чи варто поспішати з отим на чотири і п'ять? Хтозна, як воно тепер буде, коли Грицька Пундика пересадили в інший ряд і списати зробилося значно складніше. Тому пропоную пообіцяти, що ми вчитимемося краще, ніж минулого року.
А я сказав:
— Пропоную доповнення до пропозиції поперед нього доповідача: «Будемо вчитися ще краще, ніж торік».
А балакучий Дорошенко додав:
— На п'ятнадцять процентів!
Але наша Катерина вже зібрала папірці і сказала, щоб ми негайно припинили теревені, і якщо в когось є серйозні пропозиції, то хай вносять, а коли ні, то почнемо голосувати.
З місця встав Федько Мартинов. Він сказав:
— Я у вашому класі, самі розумієте, недавно і не знаю, наскільки досконало ви вмієте підказувати. Пропоную про навчання не говорити взагалі, а просто сказати, що наш загін бере зобов'язання організувати хокейну команду і виграти першість школи серед четвертих-п'ятих класів.
А Дорошенко знову докинув:
— І хай дівчатка дадуть слово готувати хлопцям уроки, поки ми тренуємось. Уявляєте, як суттєво підвищиться процент успішності загону в цілому?
Але тут втрутилася Лариса Василівна і сказала, що редколегія стіннівки має взяти на замітку негідну поведінку на зборі Мартинова і Дорошенка, які так і напрошуються на фейлетон. Вона озирнулася навкруги, дуже здивувалася і сказала:
— А чому я не бачу нашої загонової стіннівки?
Катя зітхнула:
— До стіннівки у нас руки не дійшли. Але ми обов'язково випустимо. Якщо треба. Навіть у своє слово можемо цей пункт вписати.
Але Лариса Василівна чомусь розгнівалася і сказала, що так не можна, що ми ледарі з ледарів, і що стіннівку треба випустити негайно, бо у школі проводиться конкурс на кращу загонову газету.
Це повідомлення дуже схвилювало нашу Катерину. І коли піонервожата пішла, вона відразу взялася створювати редколегію.
— Очолювати редколегію буде Григорій Пундик,— доручила вона.— У Григорія батько архітектор і може намалювати красивий заголовок.
Потім вона обрала в редколегію Мартинова, який має здібності до малювання в карикатурному стилі. Люду Клепикову, бо в неї почерк гарний. І мене — за те, що я на перше вересня вірш написав.
Тоді я сказав:
— Ще пропоную кандидатуру Мітюлькіна. Здібностей у нього, правда, немає ніяких, але й доручення теж немає.
Але Катя сказала, що вона категорично проти, бо він і без доручень ще не вчиться краще, ніж торік. І Мітюлькіна не обрали.
Я думав, Хома образиться. Але він тільки пхикнув і сказав, що не всім бути видавцями. Хтось мусить бути й рядовим постачальником заміток.
І негайно сів писати допис про сьогоднішній збір загону. Правда, Мітюлькін чомусь нічого не написав про свою поведінку на зборі.
А Пундик на це сказав, що інших заміток у нас взагалі немає, а у святковій стіннівці не варто згадувати про окремі недоліки. Він ще додав, що навіть у дорослій пресі так роблять.
І ми подалися до Пундика додому, бо Пундиків тато днями сказав Грицькові:
— А чого це твої товариші так рідко до нас ходять?  У домі мають лунати веселі дитячі голоси.
І ми прийшли. Але веселі голоси у нас спочатку не виходили, бо треба було якусь назву нашій стіннівці вигадати.
Думали ми, думали, ледве не посварилися. Тоді зайшов Пундиків тато і спитав:
— Чом це таке добірне товариство зажурене сидить?
А Пундик сказав, що це ми не зажурені, а задумливі, бо ніяк не вирішимо, як газету назвати. А тато й каже:
— Коли я вчився у школі, у нас теж стіннівка була. Називалася вона «За відмінне навчання».
О! Та це ж ідея! Тільки ми з Мартиновим в один голос сказали, що назву треба зробити коротшою. Ударною. Щоб відразу прямісінько в серце била — «За навчання!»
Пундиків тато приніс фарби і пензлі й заходився малювати. А ми негайно утворили радісний дитячий гомін, за яким він так скучив.
Коли з шафи впала велика ваза, Пундиків тато сказав, що все готове.
Ми подивилися і сказали:
— Ух ти!..
Пундиків тато намалював, як піонери з барабаном і горном дружними рядами крокують на парад. В правому нижньому куті він приклеїв конверт, де було написано: «Для дописів». Вільного місця на папері залишилося тільки для мітюлькінської замітки.
А особливо красиво було виведено: «За навчання!» І ця назва сподобалася нам іще більше.
Але потім з'ясувалося, що назва сподобалася не лише нам, але й багатьом іншим редколегіям. Вони теж вирішили свої стіннівки назвати так само яскраво. Тому приз за кращу газету одержали не ми, а шостий «В» клас.
Повісили ми свою стіннівку в класі і милувалися нею аж до осінніх канікул. А коли почалася друга чверть, Катя наша Довгонога сказала:
— Підсумки першої чверті недвозначно свідчать, що деякі наші піонери легковажно поставилися до свого піонерського слова і не поспішають доводити його своїми піонерськими справами. Навіть на другу стіннівку не спромоглися. Тому редколегії потрібно негайно приступити до підготовки сатиричного випуску, в якому непогано було б висвітлити і поведінку Дорошенка Геннадія на зборі загону.
І ми знову пішли до Пундика. Грицько сказав:
— Так я і знав, що Катерина на нас напуститься. Давно треба було другу стіннівку зробити.
Мартинов заперечив:
— Та ти що! Така красива газета!.. Хай би ще трохи повисіла.
А я запропонував:
— Хай висить. А ми поруч другу почепимо. Катька ж казала, що треба критики більше. От ми й випустимо сатиричний додаток. «Колючку», наприклад.
Але Люда Клепикова, яка все на світі знала, сказала, що «Колючку» вже четвертий «А» випустив і що треба якусь іншу назву вигадати. Щоб не було так, як з першою стіннівкою.
— Може, «Перець»? — каже Пундик.
Але виявилося, що  «Перець»  є в п'ятому класі.
І «Кактус»   був,   і   «Шпилька»,   і   «Гострий   кут». А «їжачків» цілих три було...
— Ну, гаразд,— нарешті сказав Пундик.— Давайте спершу карикатури намалюємо. А назву потім якось вигадаємо.
Так ми й зробили. Пундик підказував теми, Мартинов малював карикатури, я вигадував підписи, а Клепикова переписувала їх красивим почерком.
Особливо старався Федько Мартинов. Він намалював, як Андрій Коваль мчить уранці до школи: черевик з ноги злетів, портфель відкритий і з нього підручники сипляться. Очі в Коваля заплющені, а до щоки він подушку притуляє.
Потім Федько намалював, як Ірка Пляскіна б'ється за пончики у шкільному буфеті, і як Семенов під ногами інших учнів рачкує у клас — це щоб свої брудні руки сантрійці не показувати.
І що головне — Мартинов і про себе не забув: хокейна команда червоних двійок заштовхує самого Федька у ворота. Це називається самокритика.
Здорово малював Мартинов!..
Одне слово, коли Пундиків тато з роботи повернувся, ми вже стіннівку намалювали. Тільки назви й досі не було.
Тоді я сказав:
— Олександре Вікторовичу, може, ви нам знов назву підкажете? Ми зараз над сатиричною газетою працюємо. І назва потрібна підходяща...
Пундиків тато каже:
— Ану покажіть-но вашу сатиру.
Він  подивився  на  Федькові  малюнки  і  сказав:
— Оце так-так... Я думав, що маю справу з хорошими хлопцями, а це, виявляється, якісь розбійники, ледарі й порушники дисципліни!
Він глянув на нас, ніби бачив уперше:
— Невже ви такі? Отут, у газеті,— хіба це ви?!
І я відразу здогадався, як нам свою стіннівку назвати. Саме так: «ХІБА ЦЕ МИ?» Нехай всі подивляться на себе і подумають:  вони це чи не вони?
Так ми і назвали.
І тепер двічі на місяць таку газету випускаємо. Інакше не можна. Бо коли почепимо нову стіннівку, хто регоче, хто сердиться, але все одно ясно: «Це ми!» А потім мине якийсь час, і виявляється, що ні, це не ми. Це якісь інші школярі, не з нашого класу. Бо в нас такого вже немає.
А Лариса Василівна днями сказала, що наша стіннівка тепер найкраща в школі.
Тоді Пундик запропонував:
— То Давайте нам приз — за кращу газету.
А вожата відповіла:
— А який вам ще приз потрібний? Ваша сатира допомагає однокласникам стати кращими. Хіба може бути цінніший приз?..
А ми подумали, подумали — і погодилися.

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 01 июн 2014. Создан 07 апр 2014



 

Сайт знакомств лавпланет