І знову запала тиша

 
 

І знову запала тиша




 

У Лісі було тихо-тихо – анішелесь. Вони нічого не бачили й нічого не чули.

– Тс-с!.. – сказав Кролик.

– Я й так,– сказав Пух.

Почулося тупотіння... І знову запала тиша.


Интернет реклама УБС
 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

– Агов! – сказав Тигра так близько від них і так несподівано, що Паць напевне підскочив би з переляку, коли б не виявилося, що майже на всьому ньому сидить Вінні-Пух.

– Де ви?! – гукав Тигра.

Кролик штовхнув ліктем Пуха, і Пух озирнувся, щоб штовхнути ліктем Паця, проте не знайшов його, а Паць вдихав собі тищечкомнищечком пахощі вологої папороті й почувався дуже хоробро.

– Чудеса! – сказав Тигра.

На мить запала мовчанка, а потім вони почули даленіюче тупотіння лап. Вони почекали ще трохи, і в Лісі знову стало тихо-тихо, так тихо, що іще трохи, і їм зробилося б страшно.

Тоді Кролик звівся на рівні ноги і смачно потягся:

– Ну що? – прошепотів він гордо.– Бачили? Усе, як я казав!

– А я все думав,– сказав Пух,– і ось надумав...

– Ні,– сказав Кролик. – Потім. Біжімо. Швидше!

І всі вони чкурнули навтьоки. Кролик біг попереду.

– А тепер,– сказав Кролик, коли вони відбігли досить-таки далеченько,– можна й поговорити. То що ти хотів сказати, Пуше?

– Та нічого особливого. А чого ми сюди біжимо?

– Бо це дорога додому.

– А-а! – сказав Пух.

– А, по-моєму, треба правіше,– занепокоєно сказав Паць.– Як ти гадаєш, Пуше?

Пух подивився на свої передні лапки. Він точно знав, що одна з них була права, і ще знав, що коли він вирішить, яка з них права, то друга точно буде ліва. Але він ніяк не міг згадати, з чого почати.

– Та бач,– нерішуче почав Пух.

– Гайда! – сказав Кролик.– Я чудово знаю дорогу! – і вони побігли далі.

За десять хвилин вони зупинилися знову.

– Це просто смішно,– сказав Кролик,– але мені здало... Ага, ну, все ясно! Гайда!..

– Ось ми й тут,– сказав Кролик ще за десять хвилин.– Ні, здається, не тут...

– А зараз,– 'сказав Кролик ще за десять хвилин,– ми маємо бути, як я гадаю, біля... чи ми збочили трохи правіше, ніж я гадав?..

– Дива та й годі! – сказав Кролик ще за десять хвилин.– Чого це в тумані все здається однаковим? От сміхота! Ти помітив це, Пуше?

Пух сказав, що помітив.

– Наше щастя, що ми так добре знаємо свій Ліс, а то могли б заблукати! – сказав Кролик ще за годину.

І він засміявся так безтурботно, як може засміятися лише той, хто знає свій Ліс так чудово, що не може в ньому заблукати.

Паць бочком, бочком непомітно відстав і підкрався до Пуха ззаду:

– Пуше! – прошепотів він.

– Що таке, Пацю?

– Та нічого,– сказав Паць і вчепився Пухові за лапку,– Мені просто захотілося бути ближче до тебе.

.......................................

Коли Тигра перестав чекати, що друзі його знайдуть, і коли він стомився гуляти сам, без нікого, кому б він міг сказати: "Ну, чого ж ви? Гайда!" – тоді він вирішив, що треба повертатися додому.

Так він і зробив.

Перше, що сказала Кенга, зустрівши його, це: "А ось і наш любий Тигра! Ти прибіг саме вчасно: треба пити риб'ячий жир!" І вона налила йому повну чашку.

Крихітка Ру гордо сказав: "А я свій уже випив",– і Тигра, проковтнувши все без передиху, сказав: "І я свій теж".

Після цього Тигра й Крихітка Ру стали подружньому штовхати один одного, і Тигра ненароком перекинув один чи два стільці, а Крихітка Ру ненароком – за компанію – перекинув ще один стілець, і Кенга сказала:

– А йдіть-но побігайте!

– А де нам бігати? – спитав Крихітка Ру.

– Підіть назбирайте мені шишок на розпал,– сказала Кенга й дала їм кошик.

І вони слухняно пішли до Шести Сосен і почали жбурляти один в одного шишками. За цією розвагою вони геть забули, чого сюди прийшли, і, забувши під деревом кошик, подалися додому обідати.

Обід уже кінчався, коли двері раптом прочинились і до кімнати зазирнув Крістофер Робін:

– А де Пух? – спитав він.

– Тигро, голубчику, а де Пух? – спитала Кенга.

Тигра почав пояснювати, що з ними трапилося, а Крихітка Ру почав пояснювати про свій Печивний Кашель, а Кенга почала їх умовляти не говорити разом. Отак і спливло багатенько часу, перш ніж Крістофер Робін уторопав, що Пух, Паць та Кролик блукають десь у тумані серед Лісу.

– Смішняки! – прошепотів Тигра на вухо Крихітці Ру.– А ось Тигри ніколи не можуть заблудитися!

– А чому вони не можуть, Тигро?

– Не можуть, і все,– пояснив Тигра.– Такі вони вже є.

– Отже,– сказав Крістофер Робін,– треба йти їх шукати. Ясно? Ходімо, Тигро.

– А можна, я теж піду їх шукати? – благально спитав Крихітка Ру.

– Тільки не сьогодні, мій любий,– сказала Кенга.– Нехай іншим разом.

– Ну, гаразд. А якщо вони заблудяться завтра – можна, я їх тоді розшукаю?

– Подивимося,– сказала Кенга.

І Крихітка Ру, який чудово знав, що це означає, пішов у куточок і почав тренуватися в стрибках. По-перше, тому, що мав бажання потренуватись, а по-друге, тому, що не мав бажання, аби Крістофер Робін і Тигра помітили, як йому гірко, що його не взяли.

 

 

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 09 окт 2014. Создан 13 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет