Тільки крапельку-крапелиночку

 
 

Тільки крапельку-крапелиночку




 

Хоч це запрошення було підкріплене реверансом, який розчулив би навіть титареве серце, на бідла він не подіяв. 

- Це ви називаєте повагою, це ви називаєте поштивістю, місіс Менн?


Интернет реклама УБС

 

 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

- вигукнув містер Бамбл, стискаючи свій ціпок.- Парафіяльні урядовці з'являються до вас у парафіяльних справах, пов'язаних з парафіяльними сиротами, а ви примушуєте їх стовбичити під ворітьми! Чи пам'ятаєте ви, місіс Менн, що ви, так би мовити, служите парафії й одержуєте від неї платню?

- Далебі, містере Бамбл, я тільки затрималася, аби сказати нашим любим діточкам, які вас просто обожнюють, що ви прийшли,- сказала місіс Менн, винувато потупившись.

Містер Бамбл був високої думки про свій ораторський хист і про свою важливість. Він уже довів перше й ствердив друге. Тож тепер він полагіднів.

- Гаразд, місіс Менн,- мовив він спокійніше.- Може, воно й справді так, як ви кажете. Можливо. Ведіть мене до хати, місіс Менн. Я до вас у справі й маю дещо повідомити.

Місіс Менн завела бідла до невеличкої вітальні, вимощеної цеглою, подала йому стільця й запобігливо поклала иа стіл перед ним його трикутного капелюха й ціпок. Містер Бамбл стер з чола піт, що виступив після довгої дороги, самовдоволено глянув на капелюха й усміхнувся. Так, він усміхнувся. Парафіяльні бідли, зрештою, теж люди,- і містер Бамбл усміхнувся.

- А тепер не ображайтеся на те, що я вам скажу,- мовила місіс Менн медовим голосом.- Ви втомилися з дороги, а то б я вам цього не казала. Містере Бамбл, може, вип'єте крапелиночку?

- Ні краплі. Ні краплі,- відповів містер Бамбл, відмахнувшись правицею з почуттям власної гідності, але благодушно.

- А може, все ж таки вип'єте? - провадила місіс Менн, зауваживши тон відмови й жест, який її супроводив.- Тільки крапелиночку, з холодною водичкою та грудочкою цукру.

Містер Бамбл кахикнув.

- Тільки крапельку-крапелиночку,- умовляла його місіс Менн.

- А чого саме? - поцікавився бідл.

- Господи, та того, що я завжди тримаю в домі для любих малюків, щоб додавати в еліксир Даффі, як хтось із них занедужає, містере Бамбл,- відповіла місіс Менн, відчиняючи буфет і дістаючи пляшку та склянку.- Це [25] :

джин. Я не буду вас обманювати, містере Бамбл. Це джин.

- То ви даєте дітям еліксир Даффі, місіс Менн? - спитав містер Бамбл, зацікавлено спостерігаючи, як вона готує суміш.

- Так, благослови їх, господи, даю, хоч це й страшенно дорого коштує,- відповіла вихователька.- Розумієте, сер, я просто не можу дивитись, як вони страждають у мене на очах.

- Розумію,- схвально мовив містер Бамбл.- Я вас розумію. У вас добра душа, місіс Менн.- Вона поставила склянку на стіл.- При першій же нагоді я доповім про це раді, місіс Менн.-,Він присунув до себе склянку.- Для цих сиріт ви, мов мати рідна, місіс Менн.- Він поколотив ложкою у склянці.- Я... я з приємністю вип'ю за ваше здоров'я, місіс Менн.

І він за одним духом вихилив півсклянки.

- А тепер до діла,- промовив бідл, дістаючи записника в шкіряній оправі.- Хлопчикові Твісту, охрещеному Олівером, сьогодні виповнюється дев'ять років.

- Благослови його, господи! - докинула місіс Менн, натираючи краєчком фартуха ліве око до сліз.

- І незважаючи на обіцяну винагороду в десять фунтів стерлінгів, згодом збільшену до двадцяти фунтів, незважаючи на великі, я б навіть сказав, надлюдські зусилля з боку нашої парафії,- провадив далі Бамбл,- ми так і пе змогли довідатися, ні хто його батько, ні де проживала, як іменувалась і якого стану була його мати.

Місіс Менн здивовано розвела руками і, трохи поміркувавши, спитала:

- Звідки ж тоді в нього взялося прізвище? Бідл гордо випростався й відповів:

- Його придумав я.

- Ви, містере Бамбл?

- Я, місіс Менн. Ми даємо прізвища нашим підкидькам за абеткою. Перед ним був на літеру «С» -я назвав його Сваблем. На цього припала «Т» - і я назвав його Твістом. Наступний буде Унвіном, а за ним піде Філкінс. У мене заготовлено прізвища до кінця абетки, а як дійдемо до останньої літери, я знову почну з «А».

- Та ви ж справжній письменник, сер! - вигукнула місіс Менн.

- Гм, гм, може, й так,- відказав бідл, якому комплімент явно припав до вподоби.- Може, воно й справді

так, місіс Менн.- Він допив джин з водою й додав: - Оскільки Олівер уже дорослий хлопець і тут залишатися не може, рада вирішила перевести його назад до робітного дому. Я прийшов, щоб особисто відвести його. Тож давайте його швиденько сюди.

- Зараз приведу,- сказала місіс Менн, виходячи з кімнати.

Обличчя й руки Олівера були на той час очищені від верхнього щару бруду, наскільки це можливо за одне вмивання, і добросерда наглядачка привела хлопця до кімнати.

- Вклонися джентльменові, Олівере,- мовила місіс Менн.

Олівер вклонився чи то бідлові, що сидів на стільці, чи то трикутному капелюхові, що лежав на столі.

- Чи хочеш ти піти зі мною, Олівере? - велично спитав містер Бамбл.

Олівер мало не відповів, що ладен піти звідси з ким завгодно, але, звівши очі, побачив місіс Менн, яка стояла за стільцем бідла і, люто вирячившись, показувала йому кулак. Олівер відразу зрозумів натяк - кулак цей так часто залишав сліди на його тілі, що не міг не залишити глибоких слідів у його пам'яті.

- А вона піде зі мною? - спитав бідолашний Олівер.

- Ні, вона не може піти,- відповів містер Бамбл.- Але вона тебе часом навідуватиме.

Така перспектива аж ніяк не розрадила хлопця. Проте, хоч він був іще дуже малий, а здогадався прикинутись, буцімто йому страшенно не хочеться йти. Йому зовсім не важко було пустити сльозу: спогади про голод і знущання - добрі помічники в таких випадках. І Олівер захлипав цілком природно. Місіс Менн наділила його безліччю поцілунків і - цього Олівер потребував куди більше - шматком хліба з маслом, щоб у робітному домі не помітили, який він голодний.

Із скибкою хліба в руці і в коричневій парафіяльній шапочці Олівер пішов з містером Бамблом з осоружного дому, де безрадісні літа його дитинства жодного разу не були зігріті ласкавим словом чи тепліш поглядом. А проте він гірко заридав, коли хвіртка зачинилася за ним. Бо хоч які жалюгідні були малі товариші по нещастю, яких він залишав,- це були його єдині друзі. І почуття своєї самотності у великому безмежному світі вперше заповнило серце дитини. 

Містер Бамбл ішов сягнистою ходою; малий Олівер, міцно вчепившись у його оздоблений золотим галуном рукав, підтюпцем дріботів поряд і що чверть милі запитував: «Ще далеко?» На ті запитання Бамбл відповідав коротко й різко, бо на той час благодушність, що її пробуджує в деяких людях суміш джину з водою, встигла вивітритися, і він знову став парафіяльним бідлом.

В робітному домі містер Бамбл залишив Олівера під наглядом якоїсь бабки, та не минуло й чверті години - хлопчик ледве встиг упоратися з другою скибкою хліба,- як бідл повернувся й оголосив, що зараз відбувається засідання ради й Олівер має негайно з'явитися перед її очі.

Не маючи ніякого уявлення про те, що воно за штука та рада, Олівер був приголомшений цим повідомленням і не знав, сміятися йому чи плакати. А втім, він не встиг обміркувати цього, бо містер Бамбл стукнув його раз ціпком по голові, щоб трохи розворушити, і раз по спині, щоб підбадьорити, і, звелівши йти слідом, завів його до великої побіленої кімнати, де навколо столу сиділо з десяток гладких джентльменів. На чільному місті, в кріслі, вищому за інші, сидів найгладкіший джентльмен із зовсім круглим червоним обличчям.

- Вклонися раді,- наказав Бамбл.

Олівер похапцем витер сльози, що набігли йому па очі, і, вважаючи, що та таємнича рада ховається під столом, вклонився столові.

- Як тебе звуть, хлопчику? - спитав джентльмен, що сидів у високому кріслі.

Така сила товстунів нагнала на Олівера страх, він затремтів, а тут іще бідл стукнув його ззаду ціпком, і в нього покотилися сльози. Не дивно, отже, що відповів він чуяїе тихо й затинаючись, і тоді джентльмен у білому жилеті обізвав його дурнем. Навряд чи це могло підбадьорити й заспокоїти Олівера.

- Слухай, хлопчику,- сказав джентльмен у високому кріслі.- Сподіваюся, тобі відомо, що ти сирота?

- А що це таке, сер? - спитав сердешний Олівер.

- От дурень! Я ж казав, що він дурень,- озвався джентльмен у білому жилеті.

- Цитьте! - урвав його джентльмен, котрий заговорив першим.- Тобі відомо, що в тебе нема ні батька, ні матері й що тебе зростила парафія?

- Відомо, сер,- відповів Олівер, гірко хлипаючи. 

 

В хозяйстве Озерное организована охота на кабана круглый год. Комфортное размещение.

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 18 июл 2014. Создан 13 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет