Ну, якби ви йшли у зворотному напрямку

 
 

Ну, якби ви йшли у зворотному напрямку




 

Гм... так і казав? Ну, якби ви йшли у зворотному напрямку, я б, мабуть, застерігав вас від Золотого Лісу. «Сповнені небезпеки ліси Лаурельдоренану», - так би я міг висловитися. Це повна стара назва, нині ж бо її скоротили -


Интернет реклама УБС

 

 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

Лоріен... Може, там і справді небезпечно, може, там і ліс більше не росте, сохне? У давні часи звалися ці місця Долиною Співучого Золота... Таємничий край, не кожен може потрапити туди безкарно! Дивуюся я, як ви звідти живими вийшли, а ще більше дивуюся, навіщо вза-талі входили. Багато років жодному чужинцю не було туди дороги. Вельми таємничі місця. Але й Келеборн вас недарма застерігав: і в наших краях багатьом перепало на горіхи. Так-так, інколи було непереливки. Ларелін-доре-нан-лінделордон-малінорнеліонорнемалін, - проспівав він неголосно. - Вони там відгородилися від усього світу. Усе змінилося, і ми вже не ті, лише Золотий Ліс стоїть, як стояв. Келеборн, мабуть, і не впізнав би наші місця, вони геть змінилися з тих часів, коли він бував тут юнаком... Тауреліломеа тумалеморна, тумалетумареа-ломеанор, - так у давні часи казали ельфи. Світ мінливий, але дехто береже вірність...

- Не розумію, - запитав Пін. - Хто?

- Енти та їхні підопічні, - сказав Древес. - Якби я все добре розумів, то й вам би зрозуміліше пояснив. Розумієш, деякі з нас лишилися справжніми ентами й зберегли запас життєвих соків. А інші засинають, дерев'яніють, якщо можна так висловитися. Бачиш, тут на перший погляд звичайнісінькі дерева, але дехто з них зрідка прокидається. Інші зовсім прокинулися і стають... як би краще сказати?... ентуватими. І ці зміни не припиняються. Так от, є дерева з чорною серцевиною. Я не про трухлявість, ви розумієте? Наприклад, знав я чотири старі верби понад Ентулою - на жаль, їх уже давно немає... Вони до самої серцевини спорохніли, порохнею розсипалися, але до кінця лишалися тихими, добрими, ніжними, як новонароджений паросток. А нині в долинах серед гір такі зустрічаються... [58] міцні, як кремінь, - і геть спотворені. їх стає все більше. Ну, а в глибині лісу в нас з давніх часів небезпечно.

- Як у Глухомані на півночі, так? - запитав Меррі.

- Трохи схоже, тільки ще гірше. Там, на півночі, могли зберегтися тіні з часів настання Тьми, а в нас є такі долини, яких Тьма взагалі не покидала, - а там ростуть дерева й старіші за мене. Ми, певна річ, робимо, що можемо. Чужинців відганяємо, легковажних лякаємо, прополюємо й навчаємо, стережемо й зберігаємо... Бачите, ми, енти - наставники лісу. Нас уже небагато лишилося. Кажуть, кого довго пасеш, на того й стаєш схожим: пастух на вівцю, вівці - на пастуха; але й ті, й інші недовговічні, і ці перетворення не встигають проявитися. Ми ж існуємо століттями, і ми ближче до дерев, ніж люди до овець... У нас багато спільного з ельфами: ми мало цікавимося собою, зате вміємо розуміти всіх на світі. І з людьми ми схожі: ми більш мінливі, ніж ельфи. Може, енти в певному розумінні перевершують і ельфів, і людей - якщо вже за щось візьмемось, не відступимо до кінця... Ось і виходить, що деякі наші брати зовні вже нічим не відрізняються від дерев, їх без достатньо важливого приводу не розворушиш, навіть голос втратили, розмовляти можуть тільки пошепки. Зате деякі з моїх вихованці потроху прокидаються, я навчив їх ворушити гіллям, говорити... Першими взялися за це, ясна річ, ельфи: їм нестерпно хотілося всіх наділити мовою й усіх зрозуміти. Ельфи старих часів уміли з усіма знайти спільну мову... Але потім насунулася Велика Тьма, ельфи відпливли за Море або відступили до затишних відлюдних долин та й співають собі пісні про старі часи, які ніколи не повернуться. Ніколи... Так-так, колись від нашого узлісся до Місячних Гір ліс простягався, не перериваючись. От коли було привільне життя! Я цілими днями прогулювався з гаю до гаю й співав, й нічого не чув, окрім луни, що повторювала мої пісні. У нас тут було, як у Лоріені, навіть краще, пишніше, яскравіше. А яким духмяним було повітря! Іншого разу нічого не хотілося робити, лише дихаєш - не надихаєшся...

Древес замовк, але продовжував швидко рухатися вперед. Гобіти із захопленням стежили, як нечутно ступають його величезні ноги. І не одразу помітили, що велетень  знову наспівує щось собі під носа, спочатку ледь чутно, потім гучним шепотом. Гобіти нагострили вуха - Древес, здається, співав для них...

У вербових низинах Тасарінана

Я блукав навесні.

0 ніжні пахощі весни

У Нан-Тасаріоні!

1 я говорив: то є добре...

Влітку вітав я в'язи Оссіріанду...

О, сяйво і музика літа у семиріччі Оссіра!..

І думав я: тут найкраще!

До букових лісів Нелдорета

Я забрідав під осінь...

О, злотно-багряні шати осені у Таур-на-нелдор!

І то було більше, ніж я бажав!

Узимку я навідував сосни в нагір'ях Дортоніона...

О, вільний вітер і чорне гілля на білому тлі зими в Ород-на-тон!

Мій голос злітав увись і бринів у самому небі...

А нині усе те вкрила вода...

Що лишилось мені: тільки Амбарінна, Тауреморна та Альдалімн...

Моя рідна земля, мій ліс Фангорн, де коріння сягає глибин,

А роки незчисленні, як листя.

В Тауреморналімн...

 

 

коломиец гомеопат отзывы;Купить кафель в Днепропетровске

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 30 сен 2014. Создан 10 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет