Що там у нас далі?

 
 

Що там у нас далі?




 

«Що ж це таке? — подумав Віка. — Як це так: я нічого не можу пояснити?»

Але домислити до кінця йому не дали.

— Що там у нас далі? — знову звернувся князь до літописця, і той чітко й, здалося Віці, мстиво проказав:


Интернет реклама УБС
 

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС
 

— Електрика! Це та, — пояснив, — шо світить.

— Ага! Ну дивіться, — почав Віка. — Висить під стелею така скляна лампочка, ніби груша, а від неї до вимикача теж дріт проведено. Клацаєш вимикачем — от вона й починає світитися.

— А вимикачем отим голосно клацати? — поцікавився хтось.

— Та ні, - непевно засміявся Віка. — Річ не в тім, голосно чи тихо, а в тому, шоб клацнути. Увімкнути. От електрика і йде до лампочки.

— Отже, електрика у вимикачі? — висловив здогадку князь.

— Та ні, - одмахнувся Віка. — До вимикача вона теж іде по дротах.

— А звідки? Де ж вона береться?

— На електростанції. Там її виробляють спеціальні машини.

- І як же її ті машини виробляють?

— Та хто його знає як! — мовив занепокоєно Віка. — Крутяться турбіни і виробляють.

— Ну от… Турбіни ще якісь. Як же вона по дротах тих?.. Біжить, чи що?

— Правильно, біжить, — кивнув Віка.

— То що ж це таке, зрештою, електрика? — нетерпляче вже згукнув князь. — Поясни до ладу.

— От-от, — докинув Онисим.

— Еле-ктрика. — роздумливо протягнув Віка. — Ну, це… Теє… Значить, е-е… Електрика, — проказав, напружуючи пам’ять, і раптом із жахом зрозумів, шо якраз до ладу він нічого пояснити і не зможе.

Таке просте і звичне з дитинства слово, таке знайоме і, здавалось би, зрозуміле… І стало Віці гірко і образливо за те, що він, такий малий і немічний, сидить зараз серед усіх цих дядьків і не може стулити докупи хоч яке пояснення.

— Телевізор! — урочисто оголосив літописець.

— Можеш зробити? — вихопивсь із підступним запитанням Онисим.

— Ні, - промимрив.

— Радіо! Ліфт! Холодильник! Кавомолка! Трактор! — мов удари гарапника падати на Віку слова, такі дивні в цьому столітті і такі зрозумілі і, виявляється, складні для нього самого. І за кожним словом, за кожною назвою все нижче й нижче схилявся хлопець над столом, відчував, як пекучий сором розливається по всьому його тілу, а щоками повільно котяться зрадливі сльози.

Спроквола звів голову. Із залою коїлося щось дивне — вона клекотіла сердитими голосами, і неприємні за змістом вигуки на Вічину адресу боляче били хлопця по вухах і самолюбству. І ще Віка із прикрістю відмітив — думки присутніх щодо його особи дуже розбігаються з його власними думками.

— Брехун! Самозванець! Зайдисвіт! Радником захотів стати! Щеня! — линуло до нього звідусіль. І під тими криками й лютими поглядами хлопець зіщулився, знепримітнився і крадькома зиркнув, шукаючи захисту, на князя.

Але й той почувався незаслужсно введеним в оману — блимнув непривітно і навіть одсунувся трохи. Не дивився вже прихильно, та й ніяк не дивився — уп’яв очі кудись у стіну й мовчав.

— Я от що мислю, — нараз почув Віка Онисимів голос. — Гадюку ти пригрів, княже, на грудях своїх. Брехуна й базікала. Тільки й уміє, шо побрехеньки справляти та язиком патякати. Понавигадував такого, що й на голову не налізе. «Лампочка-кнопочка! Карбюратор!» А ти його радником одразу. Я теж можу такого понарозказувати! І що мені снилося, і що бабуся розповідала, але ж не видаю те все за правду. А я його одразу розкусив, ошуканця! Авантюрник! У довіру ввійшов. Він нам такого в князівстві понаробив би! Гадаю, княже, не гріх би йому й голову стяти, вражому синові.

— Ну це вже ти… — почав був князь, але голос його потонув у ревищі вкрай обуреного товариства.

— Правильно! Правильно! — згукнуло воно воднораз. — Голову йому стяти! Щоб думав надалі, кого обманювати!

Зацьковано розглядався Віка. Погляд його падав то на мисливські трофеї, розвішані на стінах, то на вікна, вже налиті темінню, то на пики обдурених ним людей шановних. А вони, в цей вечірній час, при світлі свічок, що кидали кругом химерні тіні, здавалися ще страшнішими.

— Що ж, княже, гадаю, ти й сам бачиш, хто сидить поруч із тобою. Тобі й вирішувати, як із ним повестися.

— Людіє! — важко зіп’явся на йоги князь. — Мужі славнії! Думаю, вам так само, як і мені, прикро пересвідчитись — ошукав нас цей зайдисвіт, котрого зустріли ми щиро і з дорогою душею. Так, покарати його ми повинні, зобов’язані, щоб не кортіло іншим чинити такі тяжкі злочини. Бо морочити цілий день голови кращим людям нашого князівства, одривати їх від справ державних — то таки злочин.

 

Приглашаем вас в Озерное охотхозяйство в Калужской области . Большой спектр услуг.;Быстрая разработка и продвижение сайтов , продвижение сайта прайс;Профессиональное продвижение сайта и цена , что такое seo продвижение

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 01 июн 2014. Создан 10 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет