СТАРИЙ

 
 

СТАРИЙ




 

Намагаючись не збитися з напрямку на захід, гобіти йшли берегом річки, йшли швидко, наскільки дозволяв дрімучий бурелом. Але чим далі від орків, тим слабшав страх, і поступово вони зменшили ходу.


Интернет реклама УБС

 

 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

Ставало душно, наче під щільною запоною гілля не вистачало повітря. Нарешті Меррі не витримав:

- Не можу більше! Давай хоча б дух переведемо.

- Давай, - погодився Пін. - Заразом поп'ємо водиці. У мене горлянка геть пересохла.

Вони видерлися на товстий корінь, що крутим коліном скривився над рікою, і напилися із жмені. Обом одразу ж стало легше. Тут же, на корчі, вони присіли, зануривши поранені ноги по коліно у воду. Ліс мовчав, численні стовбури юрмлячись поринали в сиву напівтемряву. 

- Ти часом не заблукав, проводире? - запитав Пін. - Давай і надалі триматися цієї Ентули, чи як там ти її називаєш. У разі чого завжди можна буде повернутися туди, звідки прийшли.

- Можна-то можна, вистачило б сил, - сказав Мер-рі. - Якщо й надалі не буде чим дихати...

- Дивлюся я на це все і чомусь згадую велику залу в нас удома, - сказав Пін. - Там жив старий Тук, обста^ новка старіла разом з ним, а коли він помер, з того часу ніхто там ні до чого не торкався. Старий був моїм прапрадідом, так що було це років сто тому, а для цих хащ - усе одно що вчора. Поглянь-но, які велетенські борода, вуса мохові! І листя торішнє чомусь не опало... Якось неприбрано. Навіть не уявляю, як тут буде весною, якщо вона сюди взагалі зазирає!

- Ну, сонце сюди напевне зазирає, - сказав Меррі. - Тут зовсім не так, як у Чорноліссі, пам'ятаєш, Більбо розповідав? Там млосно, темно, і мешкає усіляка нечість. А тут просто дуже тінисто й дуже... деревно, чи що? Важко повірити, що тут мешкає яка-небудь живність.

- В усякому разі, гобітам тут не вижити, - уточнив Пін. - Тут на сто миль навкруги ані крихти їжі не знайдеш, а які в нас запаси - сам знаєш...

- Жалюгідні, - зітхнув Меррі. - Сюди б наші торбинки з Причального Лугу...

Він витяг пом'ятий пакунок, прикинув: ельфійських крихт могло вистачити хіба що на п'ять днів найскромн-ішого харчування.

- І ковдр у нас немає, і теплого нічого. Куди б ми не пішли, будемо вночі мерзнути...

- І все ж таки потрібно обрати, куди йти, - сказав Пін. - Час-бо спливає! Ох, а це що?

За деревами, там, де щойно висіла сіра каламуть, наче спалахнув яскравий ліхтар.

- Сонечко знайшло собі віконце! - зрадів Меррі. - Здорово! Підемо туди, га? Тут, мабуть, недалеко...

Однак шлях до мети виявився довшим, ніж здавалося спочатку. Довелося подолати крутий підйом; під ногами замість трави захрустіло дрібне каміння. Але золотий ліхтарик горів усе гарячіше, і нарешті вони вийшли на сонячне світло. Перед ними височіла прямовисна скеля, і сонце  гріло її кам'яне пласке обличчя. На самій скелі жодне дерево не могло утриматися, але ті, що росли біля підніжжя, напружуючи гілля, тяглися до тепла. Вони не здавалися мертвими - їхня кора блищала вологою чорнотою й світлою бронзою, крони опушила свіжа зелень. Гобіти відчули короткочасний дотик весни...

У твердій породі скелі вітри та дощі видовбали нерівні, криві сходинки. Вони вели на вузький голий карниз, що був вкритий по краю щетинистою травичкою та вузлуватими кущиками терну. На карнизі стирчав кострубатий стовбур з парою товстих, пригнутих донизу сучків - наче сутулий старець вийшов погрітися на ранньому сонечку.

- Підемо туди, - нетерпляче закричав Меррі. - Там і подихаємо досхочу, і роздивимось!

Не для гобітських ніг створювалися ті сходинки; зайняті важким сходженням, друзі навіть не замислювалися, яким дивом рани й подряпини загоїлись так швидко і звідки взялися сили. Діставшись карниза, вони віддихалися й стали роздивлятися навкруги. Виявилося, що пройдено лише яких-небудь три-чотири милі; межу лісу й степу було добре видно, і звідти вітер зносив у бік Фангорну рвані клуби чорного диму.

- Вітер помінявся, - зауважив Меррі. - Знову дме зі сходу. Відчуваєш, як тут холодно?

- Отже, ця погодка ненадовго, - відповів Пін. - Знову все потьмяніє... А жаль - ці хащі під сонечком мають зовсім інший вигляд. Я б сказав, вони мені навіть подобаються!

- Йому подобається Ліс! Чудово! Дуже люб'язно з твого боку, - промовив раптом чийсь лункий голос. - Ану ж бо оберніться, дайте мені побачити ваші обличчя. Не можу стверджувати, щоб ви мені особливо подобалися, але ж не можна судити поспіхом. Обертайтеся, ну ж бо!

.

 

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 11 ноя 2014. Создан 10 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет