Вокзал

 
 

Вокзал




 

Вокзал схожий на лункий собор. Колони, розпис... Високо під голубим склепінням снують робітники й колгоспниці, склепіння стоїть на могутніх карнизах, а на самому дні вокзалу, на холодних плитах мурашаться пасажири з чемоданами і вузлами.


Интернет реклама УБС

 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  


«Поїзд номер... Відходить... Колії... Платформи... Поїзд номер...» —наче молитву, повторює хрипкий голос.
Состав стоїть у тупику заскленого тунелю. Лоточниці. Провідниці. Носильники... Пасажири запасаються лимонадом і апельсинами, поквапливо дихають прогірклим повітрям. Густо пахне мазутом. І рейки збігають живим полиском.
Був час, коли по цих коліях шастали маневрові паровозики ОВ, стукотіли локомотиви СУ, і паровози ІС вергали важелями велетенські колеса. Був час, коли звідси відходили теплушки і вихолоджені протягом дерев'яні дачні вагончики (про це часто згадує з друзями її батько). А тепер тут пишаються «дизелі», і по ошатному синьому лаку цільномета-левих вагонів бігають світлі зайчики...
Вовка!..
Вони несподівано зустрічають його вже на пероні. Вовка у стьобаній куртці і плисових штанях (кулаки в кишенях). Похнюпившись, він щось мимрить про те, що був, мовляв, у цьому районі і тому «вирішив підійти».
А потім, підвівши голову, спитав уже своїм звичайним голосом:
— Цікаво, де ж мої друзі-однодумці?
— Ще прийдуть,— відповідає Майка.— Я всіх попередила.
— Що ж, я вірю в твої організаторські здібності,— каже Вовка.
Валя чує в собі його голос (вона навіть не дивиться в його бік). Прийшов-таки!.. Більше ні про що не хочеться думати.
Та ось з'являється вся ватага. Колька, Женька й інші.
— Привіт! — кричить Колька.
— Аналогічно! — озивається Вовка.
— Ти в якому вагоні? — питає Колька, звертаючись до Валі.
— У сьомому.
Ординцева ще немає. Зате Вовка поруч. Та вона  намагається на нього не дивитись  і  каже  собі: «Спокій, спокій...»
— Ми тобі бажаємо...— починає Майка.
— Пам'ятай, ти наш уповноважений представник,— пишномовно виголошує Колька і підморгує друзям.
— Як ти гарно вбрана!..— шепоче Женька, поправляючи свій беретик.— Знаєш, тобі до лиця синій...
— Повертайся з щитом,— каже Колька.— А втім, ти нас тоді не впізнаватимеш...
— Не турбуйся,— відказує Валя.— Тебе я постараюся впізнати.
— Спасибі й за це,— говорить Колька.— Обнадіяла...
— Щастить же людям! — каже Вовка.
— Прошу уваги. Слово надається Володимирові Баглію! — виголошує Колька.— Я, як колишній голова ради загону, беру кермо...
— Регламент! — перебиває його Майка.
Він жонглює словами, наче смолоскипами. Від Женьки до Майки, від Майки до Кольки, від Кольки до Женьки... Валя водить очима з боку в бік.
— Дитинко, ти мені набрид,— каже Вовка. Трохи похитуючись, він дивиться на Кольку згори вниз.
— Хлопчику, а чи не можна трохи тихіше...— знову каже Вовка.
Сміх, гамір, тиснява, гострі кути чужих чемоданів, човгання сотень ніг, «Entschuldigen Sie» і «А lа procaine» / «Вибачте» і «До скорої зустрічі»   (іноземці), гарячі пиріжки, пиво, просмолені шпали, автокари. І крива Вовчина усмішечка.
Мати за звичкою уже хвилюється, бгає хусточку. Легко сказати, до відходу поїзда залишилося трохи більше десяти хвилин.
Проходить горбоносий хлопець з  похилими плечима.
— Гурген Габрієлян, я його одразу впізнав,— Колька чомусь переходить на шепіт.
Пальто із світлої замші, лайкові рукавички, сумка через плече.
— А це хто? — питає Майка.
— Вероніка Журавльова.
— Невже? — у Майки перехоплює подих. Валя хитає головою.
— Країна повинна знати своїх героїв,— насмішкувато кидає Вовка.
— Попрощаємося...
І тут Валя помічає Ординцева, який протискується крізь натовп.

 

 

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 26 дек 2014. Создан 09 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет