За вікном була темна ніч

 
 

За вікном була темна ніч




 

Сон розвіявся миттю, і Миколка притулився вухом до замкової щілини. Так, немає сумніву, розмовляють двоє. Глухий незнайомий голос і скрипучий, що належав дядькові Микиті. Але жодного слова не розбереш.


Интернет реклама УБС
 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

Миколка приклав вухо до стіни, ближче до грубки; вона опалювала дві кімнати: ту, в якій зараз знаходився Миколка, і сусідню, де дядько Микита розмовляв з незнайомим чоловіком. Уже те, що розмова відбувалася пізно вночі, примусило Миколку насторожитися. Про що вони говорять? Мабуть, замишляють щось лихе. Тут, у кутку, де стіна упиралася в грубку, було чути трохи краще, але все ж слова звучали невиразно.

Тоді в Миколки майнула думка: а що, коли всунути голову в грубку?

Це йому вдалося. Очевидно, на протилежній стінці грубки була відкрита затулка, і голоси тепер долинали зовсім виразно.

— І ти в цьому переконаний? — запитав густий, низький голос, що видався Миколці знайомим.

— Цілком переконаний, — відповів дядько Микита.

— Ти перевірив?

— Перевірив.

За стіною помовчали.

— А хто його бачив, крім Миколки? — запитав той самий низький голос.

— Ще троє… Але ті мовчатимуть… Він мало не виказав себе, коли впав на площі.

— Скільки ж тепер у таборі людей?

— Шістсот буде.

—І коли їх поженуть?..

— Мейєр казав, що укріплення почнуть будувати за кілька тижнів. Але, звичайно, полонених туди пошлють раніше.

—І ти заздалегідь знатимеш, коли?

— Це дуже важко, але спробую.

Миколка збагнув, що йдеться про його батька. Можливо, чоловік, який розмовляє з дядьком Микитою, — підпільник? Але чому він говорить з дядьком про такі важливі речі? І раптом Миколка здригнувся. Адже напередодні свого арешту мати теж зустрічалася з дядьком Микитою. Ні, вона не була у нього вдома. Вона ходила до нього в міську управу, але, коли повернулася, була дуже схвильована. Безсумнівно, дядько Микита заманює, а потім зраджує людей. Треба попередити того, хто там, за стіною. Він, мабуть, не знає, що дядько Микита сьогодні видав гестапівцям втікача!..

— Цю операцію ми мусимо обов'язково провести, — знову сказав той же голос, — доведеться кинути на неї всю групу! Але сам розумієш: найменша необачність — і ми опинимося в пастці…

— Так, тут потрібна цілковита раптовість, — відповів Микита Кузьмич. Обидва помовчали.

— А як бути з хлопцем? — запитав Борзов.

— Держи його поки що в себе.

— Каже, втечу…

— Зараз нам його нікуди взяти. З місяць нехай у тебе поживе.

— Доведеться тримати під замком.

— Це вже надто.

— Подивлюся. Якщо обживеться, тоді інша справа… Пий, пий чай, а то прохолоне.

— Який вже тут чай! Пора йти. Дік прив'язаний?

— Прив'язаний.

— Страшний у тебе собака!

Микита Кузьмич засміявся:

— Авжеж! Для такого життя якраз підходить.

Було чути, як відсунули стілець.

— От що, Геннадію Андрійовичу…

— Не Геннадій Андрійович, а Павло Мартинович, — поправив Микиту його співбесідник.

Миколка мало не крикнув від радості. Ну звичайно, це ж голос Геннадія Андрійовича, учителя школи, в якій він учився!

Може, зараз закричати, затупати ногами, покликати учителя на допомогу? Розповісти всю правду про дядька Микиту? Ну, а якщо дядько Микита уб'є Геннадія Андрійовича, зрозумівши, що його викрито? Ні, треба поки що мовчати, терпіти і слухати…

— Тепер, Микито Кузьмичу, запам'ятай явку, — сказав Геннадій Андрійович, — село Малинівка…

— Так!..

— Хата Полозневої. Край села…

— Так… Запам'ятав.

— Пароль: «Чи не можна води напитися?» Тобі відкажуть: «Води багато, пий скільки хочеш!..» Зрозуміло?.. Повтори.

Микита Кузьмич повторив.

— Завдання своє усвідомив? — запитав Геннадій Андрійович. — Нічого повторювати не треба?

— Все зрозуміло, Павле Мартиновичу!

— Виконуй, але обережно! Прощай… Іди подерж собаку, поки я перелазитиму…

По коридору глухо загупали кроки двох людей. Стукнули вхідні двері. Загавкав у глибині двору собака. Потім гавкання стало голоснішим. Микита Кузьмич знову перевів собаку на звичне місце… За хвилину рипнули двері, брязнув засув. Борзов постояв трохи біля дверей, за якими притаївся, тремтячи від нервового напруження, Миколка, і, видимо, заспокоєний, повернувся у свою кімнату.

Миколка знову засунув голову в грубку.

— Це ви, пане Блінов?.. — почув він голос дядька Микити. — Пробачте, що дзвоню вночі. У мене дуже важливе повідомлення… Так, можна почекати до ранку… Слухаюсь… Рівно о десятій ранку я у вас…

Ці слова розвіяли будь-які Миколчині сумніви.

Геннадія Андрійовича і його підпільників, напевно, чекала страшна небезпека.

 

 

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 26 дек 2014. Создан 09 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет