Голосніше, ви, поганці!

 
 

Голосніше, ви, поганці!




 

Буду нагаєм навчати! — плетений ремінь свиснув так близько, що мандрівники аж здригнулись, потім розлігся злий регіт. — Голосніше, ви, поганці! Нагай вам і так боки лоскоче, а як не вийде до ладу, я вам усі кістки потрощу!


Интернет реклама УБС
 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

Півень розхилив ліщинові гілки.

На галявині стояв великий жовтий фургон.

Посередині був напис великими літерами: «ЦИРК КРУЧАНО», а нижче, поміж старими афішами, можна було прочитати: «Дресирування найдикіших бліх маестро Мозоля». Крізь тонкі віконниці долітали крик і тупотіння, аж фургон скрипів і гойдався на ресорах. Із кухні, де з бляшаного димаря курів дим, вихилилася молода циганка й гукнула:

— Та не кричи так голосно, тату, а то в мене на плиті горщики підскакують! — Потім помахала рукою. — Лупоне! Лупоне, ходи ж сюди!

Босий, напівголий хлопчина перебіг галявину і вскочив у фургон.

Циганка стояла і перебирала пальцями разки намиста, задивившись на вечірнє сонце.

В півня заблищали очі, коли побачив таку красуню. Він пригладив гребінь і нетерпляче переступив з ноги на ногу.

По другий бік фургона розчинились двері, і східцями поволі зліз на витоптану траву здоровенний циган. На ньому була картата сорочка, латана-перелатана. Чорні кудли звисали на засмаглий лоб.

У лівому вусі блищала сережка з рубіном, схожим на краплю свіжої крові. Недбало заткнутий за пасок бич-семерик волочився за ним по траві.

Сухоребрі сиві коні, що досі пожадливо скубли миршаву траву, прищулили вуха й важко поскакали на спутаних ногах у глиб лісу, щоб сховатися між деревами.

Циган, побачивши цей переполох, зайшовся таким зловісним сміхом, що молодий березняк затремтів усіма листочками, а сорока, яка чатувала на покидьки біля кухні, полетіла геть, насилу несучи свій довгий хвіст у густому від спеки повітрі.

— Гей, Дримбо, а як там вечеря?

— Вже готова, тату, іди їсти.

Циган розстебнув пасок, яким був підперезаний, зачепив за клямку, видобув з-за халяви ножа, поплював на лезо й почав водити ним по натягнутім ремені.

— Тікаймо! — шепнула Хитруся.

— Це, напевно, розбійник, — простогнав Мишібрат.

— Тихше, тихше, — квоктав півень, — вони ж нас не бачать. Пробирайтесь до шляху і там чекайте, а я мушу обшукати цю халабуду. Хтозна, що в ній сховано…

— Тільки не ризикуй занадто…

— Будь обережний, — попросив і Мишібрат.

— Я вже знаю, що то за пташки, і не з такими справлявся…

Нявчура з Хитрусею пірнули в гущавину й стали прокрадатись до шляху, що бовванів за деревами.

Вони чули, як позаду скрипить, перехиляючись, фургон і шурхає по ременю сталеве лезо ножа.

— Цей Пипоть — справжній герой, — прошепотіли задихані лисиця й кіт, ступивши на розпечений пісок битого шляху.

За крок від смерті

А півень, поправивши сурму за плечима, сміливо вийшов на галявину. Старий циган забрався у фургон, годував зголоднілих бліх — чути було, як вони плямкають, гризуться й гарчать, видираючи одна в одної злиденний харч.

Капрал Пипоть підійшов до дверей кухні й легенько постукав. Ніхто не озвався, тільки булькотіло в горщиках та запашна пара вихоплювалася з-під брязкітливих покришок.

Він стривожено оглянувся. За ним стояв ще один великий, щільно накритий казан. Далі паслися дві сиві шкапи, їхні бліді тіні мляво повзли по траві. Ще далі розіп’яли свої тінисті шатра могутні вікові дуби. Звідти віяло приємною прохолодою, що наче кликала спочити, подрімати.

І раптом півня взяв страх, йому здалося, ніби над головою висить яструб, а може, крізь щілини в дошках його обмацують пронизливі погляди. Він уже намірився тікати.

— Зажди, милий мандрівнику! — гукнула циганка, виходячи на поріг. — Гей, генерале, генерале!..

Почувши цей співучий голос, що так і голубив, так і вабив, півень довірливо повернув назад. Недавній страх видався йому сміховинним. Адже над ним ще пломеніло західне сонце, сяяла чиста блакить і приязно погойдувались віти, а вродлива циганка, збігаючи зі східців, виспівувала:

— По-о-оворожу… По-о-оворожу… Циганка правду скаже, що було, що має статись, чого від долі чекати… Дай, дай же мені своє крило… Багато ти воював, хоробрий був, ворогів мав, але всіх подолав… Щасливий у коханні будеш, свою милу скоро здобудеш, чи й не скоро… Циганка всю правду скаже.

Який був би з капрала Пиптя старий солдат, якби серце в нього не забилося дужче при зустрічі з гарною дівчиною?

Адже тільки для того й спровадив він товаришів, щоб підійти до неї ближче і побалакати сам на сам. За свою довгу службу стільком закрутив голову, ого-го! Півень по-молодецькому стріпнувся, другим крилом погладив циганку. Червоні вуста красуні були зовсім близько, він наставив дзьоб для поцілунку й прошепотів:

— А може, це тебе доля судила мені за дружину?

Дримба норовливо відхилила голову, аж забряжчали срібні монети в косах, усміхнулася, блиснувши зубами.

— Ну-ну, ач який ти бистрий, півнику мій, вояче дорогий, не з того кінця берешся! — І, звівши чорні брови, знов стала пильно вдивлятись у пошарпані пера. — Перше ніж щастя знайдеш, великої небезпеки зазнаєш, — заторохтіла, — Хтозна, чи й не загинеш. І не в чеснім бою зложиш голову свою, жде тебе смерть од підступної руки. — Поглянула на нього палючими очима, обіруч міцно вхопила за крило. — Недалеко вже небезпека, все ближче… ще ближче…

Бо з-за фургона до нього підкрадався циган Мозоль з ножем у зубах.

А капрал Пипоть слухав солодкий голос, мов зачарований.

— Якщо й загинеш, принесеш людям користь, і після смерті тебе хвалитимуть, — лукаво правила Дримба, а сама думала про те, як він, обскубаний і начинений, шкварчатиме в ринці.

 

 

 

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 05 окт 2014. Создан 07 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет