Ще горять ліхтарі

 
 

Ще горять ліхтарі




 

Сніжок, легенький і свіжий, пустотливо лоскоче Оксанчині щоки. Ще горять ліхтарі, але над обрієм вже займається прозорий світанок.
Оксанка йде до школи І, як завжди, лишаючись на самоті, думає про маму.


Интернет реклама УБС

 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  


Вона щойно вкинула листа до поштової скриньки. Так хотілося написати: «Мамусю, якби ти знала, як я за тобою нудьгую! Коли б ти швидше, швидше була з нами...» Але Оксанка знає, що не слід засмучувати маму, і тому завжди пише, що їм добре й весело живеться, що дома все гаразд і навіть Вовка швидко буде слухняний.
Бах!.. Об плече розбивається крихка грудка снігу. Оксанка оглядається. Просто в обличчя летить друга, але дівчинка присідає, і сніжка пролітає над головою.
З-за ліхтаря обережно виглядає кудлата шапка-вушанка і рожевий, кирпатий ніс Ромки Смоляра.
— Здрастуй,— невинно каже він, виходячи з засади.— А чого це в тебе комір у снігу?
— Ніби не знаєш,— посміхається Оксанка.— Он у тебе шапка задом наперед.
— Шапка — то дурниця,— Роман б'є кулаком по шапці і повертає її як треба.—> Ти скажи краще, чого ти вчора втекла?
— Поспішала додому.
— Чому?
— А тому, що...
— Гей, хлопці!— гукає Роман,  не слухаючи  Оксанку.— Переходьте сюди!
Через дорогу до них перебігають Сашко-шибайголова та Вася Рибаков.
— Знаєте, що мені вчора пообіцяв батько? Він сказав: Ромко, коли перейдеш до шостого класу знову з похвальною грамотою, я тобі обов'язково куплю моторний човен. Правда, здорово?
— Ще й як здорово! — радіють приятелі.— Покатаємось тоді по Дніпру аж до самої Каховки!
— Або ще й далі! Словом, вважайте, хлопці, що моторка у нас уже є.
— А коли перейдеш без похвальної?— обережно питає Оксанка.
— Це я — без похвальної?— зневажливо посміхається Роман.— Це тобі похвальної грамоти зроду не бачити, а про мене не турбуйся.
— Чому ж «зроду не бачити?»
— Бо ти трієчниця. Та й взагалі — півтора нещастя.
— Як ти сказав?
Вони спиняються і дивляться одне на одного. Ромка з викликом, мов задьористий півень, Оксанка — з образою, ледве стримуючи сльози.
— Я сказав — півтора нещастя.
— Так я ж... так я...— голос її зривається.— Я тобі доведу, що ти кажеш неправду. Я доведу тобі!
— Ну й доведи! Як же ти доведеш?
— Я вчитимусь не гірше за тебе! Краще за тебе, ось як!
Роман падає в снігову кучугуру, дриґає ногами і регоче.
Вася з Сашком здивовано озираються.
— Що з тобою? Чого репетуєш?
— Ой, не витримаю!—захлинається сміхом Роман.— Чули, хлопці, хто в нас у класі найкраща учениця? Оксанка Кириченко!
— Мелеш таке!— Сашко-шибайголова навалюється на Романа.— Мала купа!
— Мала купа, невелика, задушила чоловіка! — горлає Вася, навалюючись зверху.
— І буду, буду відмінницею! Не смійся! І я тобі не півтора нещастя!..
До самої школи Оксанка бігла, ніби за нею вовки гналися. Вона хотіла не плакати, дуже хотіла не плакати, але нічого не вийшло...

 

 

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 30 авг 2014. Создан 07 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет