КРАХ РУДОГО ЖУКА

 
 

КРАХ РУДОГО ЖУКА




 

Жовте листя каштанів, перевертаючись у прозорому повітрі, безшумно лягало на вологі київські  тротуари.
Одного тихого ранку Володимир Петрович після хвороби прийшов у свій інститут.

Интернет реклама УБС
 

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС
 
У великому й шумному вестибюлі інституту Володимир Петрович зняв плаща, капелюха і повільно, відпочиваючи на площадках, піднявся широкими мармуровими сходами на третій поверх.

Колеги радісно зустріли Борисенка. Вони вже багато знали про його пригоди у Бичкових Водах. Та не встиг він як слід привітатися з друзями, як на порозі кабінету з'явилася «скам'яніла» Оля.
— Аспірант Борисенко, вас просить до себе професор Іван Федорович,— промовила вона, як завжди, сухо й офіціально.
Як і тоді, на початку літа, перед своїм науковим відрядженням, Володимир Петрович боляче зморщився і мовчки пішов довгим інститутським коридором.
Не обертаючись і не промовивши жодного слова, Оля крокувала попереду.
Борисенко ледве встигав за нею. Він ішов і думав про близьку зустріч із старим орнітологом. А розповісти Іванові Федоровичу було про що: адже його теоретичні міркування, на які аспірант тоді не звернув уваги, стали пророчими—-вони цілком підтвердилися самим життям.
Біля дверей професорського кабінету Оля зупинилась, оглянулася і, уявіть собі, знову посміхнулася. І вражений аспірант раптом помітив, що у неї блакитні і такі добрі очі.
— Як ви себе почуваєте? — запитала вона його просто, навіть сором'язливо.
— Так собі. Начебто, нічого,— розгублено відповів Борисенко: він зовсім не чекав такого питання від суворого факультетського секретаря.
— Ідіть, на вас чекає професор,— знову офіціально відрубала Оля і, круто повернувшись, чітко і лунко застукотіла каблуками.
Задумливо провівши Олю поглядом, Володимир Петрович зайшов у кабінет професора.
Перше, що він побачив,— це сірі куріпки, які метушились і сварились у вольєрі: професор кидав своїм вихованцям корм.
— А-а-а! Володимир Петрович! Радий вітати і обійняти вас, але, пробачте, треба витримати пташиний
режим,— вчений хитро посміхнувся і виразно скосив очі в куток кабінету.— Може, ви трохи порозмовляєте з товаришем?
Аспірант глянув у куток кабінету і завмер: там сидів у кріслі Грицьвар. У святковому костюмі хлопець здавався майже дорослим, тільки очі-вуглики та вилицювате темне обличчя були такими ж, як і раніше,— грицьварівськими.
— Володимире Петровичу! — радісно вигукнув Грицьвар і кинувся до нього. Вони мовчки обнялися. Аспірант відчув ледве вловний запах в'ялених бичків і відразу ж пригадав чудове рибацьке селище, що притулилося під азовськими кручами.
— Як же ти сюди потрапив? — здивувався аспірант.
— Я? Дуже просто. Навчаюсь у зоотехнічному технікумі. Ось і зайшов провідати...
— Вперше прийшов?
— Ні. Я був уже. Перезнайомився з усіма. А ви чомусь довго хворіли.
«Так от звідки товаришам відомо про всі мої пригоди,— подумав  Борисенко.— Грицьвар  розповів».
— Як поживає твоя мати? Які новини у Бичкових Водах?
— Добре живе мама. Шле привіт вам. У селищі все, як і було. Тільки Рудого Жука не стало.
— Рудий  Жук? — очі   аспіранта   гнівно  заблищали.— Куди ж подівся цей Жук-яйцеїд?
— Утік. Серед ночі втік. Куди і як — ніхто не знає. Човен його залишився. По суші втік.
— А чого ж це він утік?
— Та ми йому таку припарочку на зборах влаштували за мартинячі яйця, а тут ще миші його покарали.
— Миші покарали?! Як?
— А так. Коли дід утік, оглянули його кімнату. У погребі знайшли порожню бочку з-під вина і невеличкий ящичок, а в ньому якісь погризені мишами папірці. Спочатку і не звернули уваги на той ящичок. А потім хтось глянув — аж то гроші, згризені мишами.
— Здорово віддячили миші цьому Жукові,— задумливо промовив аспірант.— Усе життя він захищав мишей, знищуючи їхніх ворогів — сріблястих чайок.
Іван Федорович збоку стежив за цією зустріччю. Потім і він підійшов до аспіранта, привітався.
— Тепер, батечку мій, сідайте і розповідайте. Ви будете писати про все, робити різні доповіді — це справа інша. А мені краще розкажіть. Я давно чекаю вас, — звернувся професор до Володимира Петровича і посміхнувся.— Ну і оберігали ж вас у клініці, як красну дівицю в теремі. Нікого навіть близько не підпускали. Знав, знав, що сьогодні прийдете. Ось і чекаю.
Розповідь Володимира Петровича професор вислухав з надзвичайною увагою.
— Це ж відкриття! —захоплено вигукнув старий орнітолог.— Ви розумієте, батечку мій, справжнє відкриття. Вітаю вас,— і він міцно потис руку оповідачеві, а заразом і Грицьварові.
— Відкриття! Але як уберегти сріблястих чайок від катастрофи? — схвильовано спитав аспірант.— Адже ці катастрофи повторюватимуться.
— Ні, не повторюватимуться,— заспокоїв свого колегу професор.— Уже тепер розробляються заходи. Спеціальні гідрозагони проведуть укріплення південних берегів на цих бабанах — нових островах, і тоді ніякий південний вітер... як його там називають?
— Широка,— підказав  Грицьвар.
— Так, так. Ніяка широка не знищить цих островів. Ось тільки треба позбавитися від нової різновидності паразитів — жуків-чайкоїдів. Це, друзі мої, дуже важливо.
— Жуків більше не буде у Бичкових Водах. За це ручуся,— урочисто відповів Грицьвар.— Тепер наші бичководці вже знають про чайок, та й цих жуків пізнали. А ось це,— Грицьвар витягнув з своєї папки якусь книгу,— наш завідуючий рибцехом Борис Іванович просив особисто передати вам, Володимире Петровичу. Знайшли в кімнаті Рудого Жука. В тайнику ховав.
Володимир Петрович мовчки взяв книгу і зацікавлено оглянув її. Це була звичайна бухгалтерська книга. На палітурці чорнильним олівцем було виведено кострубатим почерком: «Моя економічна проблематина». Борисенко гидливо зморщився. Потім передав книгу професорові.

 

Компания Клязьма-М производит бытовки строительные в москве . Система скидок.

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 16 июн 2014. Создан 07 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет