НА СЛОВО ЧЕСТІ

 
 

НА СЛОВО ЧЕСТІ




 

Мене збудив - та, властиво, й усіх нас, навіть вартового, що аж підскочив, закунявши було коло дверей, - ясний дзвінкий голос із узлісся:

- Блокгауз, агов! Лікар іде! [136]


Интернет реклама УБС
 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

І справді, то був лікар. Хоч я й зрадів, почувши його голос, та водночас і збентежився. Коли я згадав про власне самовільство, як я потайки втік від своїх, і до чого це призвело, в якій небезпечній компанії я опинився, мені стало так соромно, що я не міг глянути лікареві в обличчя.

Він, мабуть, устав ще затемна, бо тепер тільки розвиднялося. Підбігши до стрільниці, я побачив, що він стоїть по коліна в повзучих випарах, як колись був стояв Сілвер.

- Це ви, докторе? Доброго вам ранку, сер! - бадьоро вигукнув Сілвер, аж сяючи добродушністю. - Та й рано ж ви підхопилися! Але недарма кажуть, рання пташка - сама собі свашка. Ану, Джордже, розворушись, синку, та поможи докторові зійти на борт... У нас усе гаразд, докторе, ваші пацієнти бадьорі й веселі.

Так він теревенив, стоячи на вершині горба з милицею під пахвою, спираючись другою рукою на стіну блокгаузу, - зовсім як колишній Джон, і голосом, і поводженням, і виразом обличчя.

- А ми маємо несподіванку для вас, сер! - провадив він далі. - Один маленький блукач, хе-хе! Наш новий пожилець і столовник, сер, - таке моторне паруб'я! Спав він, як перший помічник кап'танів, бортом до борту з Довгим Джоном.

Тим часом доктор Лівсі переліз через частокіл і підійшов до кухаря. Голос його аж здригнувся, коли він запитав:

- Невже Джім?

- Саме він, - відповів Сілвер.

Лікар мовчки застиг на місці, наче неспроможний рухнутись.

- Ну що ж, - промовив він урешті. - Перше - діло, а вже потім забава, як би й ви сказали, Сілвере. Огляньмо-но наших пацієнтів.

За хвильку він увійшов до блокгаузу і, похмуро кивнувши мені, почав оглядати хворих. Здавалося, він не відчував ніякого страху, хоч мав би знати, що його життя висить на волосинці серед цих зрадливих шибайголів. Із своїми пацієнтами він розмовляв так, ніби це була звичайна візита до порядної англійської родини. Його поводження, гадаю, таки впливало на піратів: вони ставилися до нього так, немов нічого не сталося, немов він усе ще був корабельним лікарем, а вони - добропорядними матросами.

- Ти одужуєш, друже, - казав він піратові з перев'язаною головою. - Тобі таки пощастило. Либонь, у тебе голова міцна, мов залізна... А як ти, Джордже, почуваєшся? Та й пожовк же ти! Ні, печінка в тебе нікуди не годиться. Ти приймав ліки? Хлопці, він приймав ліки? [137]

- Аякже, сер, аякже! - озвався Морган.

- Бачите, відколи я став лікарем заколотників, або, точніше, тюремним лікарем, - пояснив з найлюб'язнішою посмішкою доктор Лівсі, - я вважаю для себе справою честі зберегти вас усіх живими для короля Ґеорґа, хай благословить його Бог, і для зашморгу.

Пірати перезирнулись, але мовчки проковтнули цей жарт.

- Дік щось нездужає, сер, - мовив один з них.

- Нездужає? - перепитав лікар. - Ану, підійди сюди, Діку, і покажи язика. О, зовсім не дивно, що він нездужає! Таким язиком можна й французів налякати. Ще один заслаб на пропасницю.

- Ага, - зауважив Морган. - От що значить псувати Біблії.

- От що значить бути справжніми віслюками, - в тон йому відказав лікар. -1 не мати бодай стільки глузду, щоб відрізнити чисте повітря від заразного і суху місцину від гнилого й згубного мочара. Дуже ймовірно - хоч це тільки моє припущення, - що ви всі підхопили малярію і що вона добряче вас витіпає, поки дасть вичухатись. І треба ж таке -отаборитись у болоті! Сілвере, ви мене дивуєте, їй-бо! Ви ж не такий дурень, як решта, але мені здається, що ви не маєте найменшого уявлення, як треба дбати про здоров'я.

Роздавши своїм пацієнтам ліки й висловивши їм належні приписи, які вони вислухали покірно, мов учні недільної школи, а не кровожерні розбишаки й пірати, лікар сказав:

- Гаразд, на сьогодні досить. А тепер, з вашого дозволу, я хотів би побалакати з цим хлопцем. -1 він недбало кивнув головою в мій бік.

Джордж Меррі, що стояв біля дверей, відхаркуючись і відпльовуючись після якихось гірких ліків, коли почув лікареве прохання, весь почервонів, обернувся до нього і закричав з лайкою:

- Нізащо в світі!

Сілвер ударив долонею по барильцю.

- Цить-но! - гримнув він і обвів усіх поглядом, наче розлючений лев. - Докторе, - мовив він уже своїм звичайним голосом, - я вже думав про це, знаючи вашу прихильність до Джіма. Ми всі щиро вдячні вам за вашу добрість і, як бачите, довіряємо вам і ковтаєм ваші ліки, наче грог. Я, здається, придумав, як зробити, щоб усі були задоволені. Гокінсе, ти можеш дати мені слово честі юного джентльмена, - бо ти таки джентльмен, хоч і з убогої родини, - що не втечеш від нас?

Я охоче дав йому слово честь

- Коли так, докторе, то перелазьте за частокіл. Коли ви [138] перелізете, я приведу Джіма вниз. Він буде по цей бік частоколу, а ви - по той, але це не завадить вам побалакати по щирості. Бувайте, сер, і прошу засвідчити мою пошану сквайрові й кап'танові Смоллету.

Тільки лікар вийшов за двері, як обурення піратів, досі стримуване грізним Сілверовим поглядом, прорвалося і вони почали обвинувачувати свого ватажка у подвійній грі, в тому, що він дбає лише за власну шкуру й нехтує інтереси своїх спільників та підлеглих. Одне слово, вони здогадувалися, що Сілвер насправді задумав зробити. Це було так очевидно, що я й не уявляв собі, як він викрутиться. Але Сілвер був удвічі розумніший за них усіх разом. До того ж учорашня перемога дуже підвищила його авторитет серед піратів. Він обізвав їх дурнями й бовдурами, заявив, що без моєї розмови з лікарем не обійтися, тицьнув їм карту в обличчя й запитав: невже вони хочуть порушити перемир'я саме того дня, коли належить взятися за розшуки скарбів?

- Ні, побий мене грім! - кричав він. - Ми порушимо перемир'я, коли настане слушний час. А доти я догоджатиму лікареві, хоч би довелося й чоботи йому змащувати горілкою!

Сілвер наказав розпалити багаття, взяв свою милицю, поклав мені на плече руку й зашкутильгав униз. Товариші його стояли розгублені, бо він своєю промовою тільки забив їм баки, але переконати так і не зміг.

 

 

На базе Озерное организована охота на фазана с собакой . Профессиональные егеря.

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 11 ноя 2014. Создан 07 дек 2013



 

Сайт знакомств лавпланет