Прикрощі через рукавичку

 
 

Прикрощі через рукавичку




 

Якось я знайшов на вулиці рукавичку. Непогана ще рукавичка з червоної шкіри, з жовтою кнопкою. Мабуть, випала у когось із кишені. Поперед мене поспішала кудись жінка. Я кинувся за нею. Ледве переводячи подих, запитав її:


Интернет реклама УБС
 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

            — Може... ви...

            — Я не роздаю грошей. Не старцюй, — відрізала жінка і зиркнула на мене крізь свої блискучі окуляри.

            Я простяг їй рукавичку, але побачив, що у неї зелені рукавички, кинувся далі. А та жінка гукнула мені навздогін:

            — Нахабний хлопчисько!

            Аж ось іде мені назустріч якась бабуся.

            — Чи не ви, бува, загубили? — запитав я і показав їй рукавичку з жовтою кнопкою.

            — Га? Кого набили? — перепитала старенька. Певно, вона недочувала. Тоді я гукнув дужче:

            — Та ні! Я питаю, чи це не ваша рукавичка?

            — Еге ж, — відказала бабуся, — бридка звичка.

            Я закричав ще голосніше:

            — Чи це не ваша ру-ка-вич-ка?

            — Чого ти кричиш на стару жінку, йолопе? — гримнув якийсь перехожий і вхопив мене за комір.

            — Та хіба я кричу! Лише питаю про рукавичку. А може це ваша?

            — От нахаба! — розлютився перехожий.

            І я хутенько накивав п'ятами.

            Потім я звертався ще до багатьох людей. До залізничника, до молодої жінки, до мотоцикліста, що саме лагодив свого мотоцикла, до юнака, за що той одважив мені запотиличника, ще до якоїсь жінки і до якогось чоловіка. Чоловік був дуже люб'язний. Він пояснив, що рукавичка з козиної шкіри і зроблена зі смаком. А жінка була іншої думки. Мовляв, ця рукавичка — справжнісінький мотлох, бо пошита із штучної шкіри, і такої вона ніколи б не носила.

            Цього було досить. Мені перехотілося бігати з рукавичкою із штучної козиної шкіри, питати всіх людей та щоб за це мене ще й ображали. Я підфутболив рукавичку ногою. Вона описала круту дугу і лясь! — упала на брук. І лясь! — тут-таки одержав я звідкись ляпаса.

            — Поганець! — просто над вухом крикнула якась жінка. — Моєю рукавичкою в футбол грає!

            Довелося мені побігти і принести жінці рукавичку. Тоді жінка почала мене вичитувати. Все мені не запам'яталося, тільки дещо:

            — Хіба так роблять, знайшовши рукавичку? Слід бути порядним. Не грати знахідкою в футбол, а віддати її тому, хто загубив. Якби ти так зробив, ти б одержав невеличку винагороду, але ж ти...

            — М-е-е! — замекав я. Такого ще ніколи зі мною не було, бо я ввічливий з дорослими. Але зараз я міг собі таке дозволити. Проте мама, яка саме йшла до молочного магазину, була іншої думки. Мене покарали — заборонили на цілий день виходити з дому. Де ж справедливість?

 

 

Натуральный чаванпраш дабур купить , рецепты аюрведа

 

Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 31 янв 2015. Создан 28 ноя 2013



 

Сайт знакомств лавпланет