Цирк виступав

 
 

Цирк виступав




 

Цирк виступав у селі Лісному.
Село невеличке, загублене серед мережива річечок, серед лісів і перелісків. Але глядачів повно.


Интернет реклама УБС

 
Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС  

Ніколи ще сюди не приїздив цирк, тому і зібралися всі, хто міг, малі й дорослі.
А прибув сюди цирк завдяки наполяганням Юриного батька. Він не раз казав:
— Нас повинні бачити не тільки у великих містах. Нам треба виступати на заводах, у колгоспах, а особливо — у віддалених селах. Тим людям немає часу, щоб їздити до міста на всілякі видовища. Ми мусимо самі до них поїхати.
Дехто з артистів вважав Юриного татка диваком, а його затію — химерою, і неохоче їхав у село. Найдужче заперечував проти поїздки Владислав Янчук. Кричав, що він — не балаганщик, що йому потрібні справжні глядачі, які розуміються на мистецтві, але не міг не скоритись волі всього колективу, і поїхав...
Так само, як і в місті, поставили   шапіто.   Розклеїли афіші.
Була неділя, йшла ранкова вистава.
Перед початком вистави виявилось, що місць не вистачає. І тоді Сергій Любченко дозволив заходити без квитків. Нехай кожен, хто хоче, дивиться виставу. Цирк від цього нічого не втратить, а для людей — і користь, і веселий відпочинок.
Отож зала була набита людьми, як засік зерном. Випалені на сонці хустки і кашкети дорослих. Чубаті голови хлопчаків і дівчаток. Засмаглі, аж темно-коричневі обличчя. Облуплені носи і — розширені, блискучі, переповнені цікавістю очі.
Артисти ще ніколи не бачили таких вдячних глядачів. Вони голосно, дружно й нестримно сміялися з веселих витівок клоуна, а кожен новий номер супроводжували захопленими вигуками.
Почавши свою красиву гру блискучими барвистими булавами ще за лаштунками, першими вибігли на арену два жонглери. Здавалось, що ті великі блискучі груші були прив'язані до їхніх рук невидимими нитками. Булави злітали вгору одна за одною і всі разом, крутились у повітрі, падали, на якусь мить торкалися рук і ніг артистів і знову літали над їхніми головами. Потім літали в повітрі блискучі обручі, тарілки, м'ячі.
До жонглерів приєднався клоун у широких картатих штанях і з кумедною шапочкою на голові. Він смішно падав, збитий з ніг великим гумовив м'ячем. Потім плакав так, що сльози дзюр-чали з очей двома довгими цівками. Намагався заважати жонглерам. Але вони разом з ним жонглювали ще красивіше і спритніше.
Юра і Петя стояли за завісою з золотавими китицями і хвилювалися : скоро й їм виступати.
А тим часом на натягнутій дротині з'явились канатоходці. Юнак і дівчина. Він — з довгою бамбуковою жердиною. Вона — з великим барвистим віялом, граціозна і легка, як метелик. Ні, ніколи не бачили такого дива глядачі з цього далекого села! Де ж таки видано, щоб людина танцювала на тоненькій дротині гопак і польку, щоб лежала нерухомо й не падала, щоб переверталася в повітрі і знову ставала ногами на дріт!..
Але артисти приготували глядачам новий сюрприз, ще більш захоплюючий, ще ефектніший.
По легкій вірьовчаній драбинці швидко подерлись, ні, не подерлись, а просто-таки побігли повітряні гімнасти Сергій та Валентина Любченки. Обоє в легких блакитних трико, що виграють рясними блискітками, ніби живими зірочками, обоє молоді, вродливі і спритні, вони наче прилетіли з зовсім іншого світу, щоб зачарувати людей неймовірними, майже фантастичними трюками.
Оркестр грає то бадьорі, то тихі, мрійні мелодії. Очі глядачів спрямовані, вгору, під високий купол цирку. А двоє людей безстрашно крутяться на сріблястих знаряддях, перелітають з трапеції на трапецію, завмирають у красивих і ризикованих позах.
Петя пішов готуватись до виступу. Юра лишився біля лаштунків сам. Але це й добре. Ніхто не заважає йому стежити за батьком і матір'ю.
Юра бачить, що зараз не тільки він, а сотні людей захоплено стежать за складними, відчайдушними трюками його батьків, милуються  красою їхнього тіла,  грою  їхніх  м'язів. А  мама!..
Як легко й красиво пливе вона в повітрі. А за нею прозорими крилами тріпочуть кінці довгого білого шарфа. Здається, то двоє птахів літають і граються в повітрі і ніколи не припинять свого чудового льоту!..
«І нехай... нехай!..» — думає Юра, і його губи тремтять у посмішці. Хай дивляться всі оці люди на його татка і маму.
Он сидить уже немолода жінка в білій хустинці в синій горошок. Вона побожно склала руки на грудях, звела догори очі і так завмерла, боячись поворухнутись. Біля неї — чоловік з розлогою білою бородою. Цей, навпаки, не може спокійно всидіти на місці. Він то робить якісь непевні рухи руками, то якусь хвилю невідривно дивиться вгору, то розгублено поведе очима навколо себе, ніби запитає: «А чи правда оце все, що нам тут показують? Чи це не омана?..»
На гальорці здебільшого діти, такі ж, як і Юра, старші і менші за нього. Хлоп'ята і дівчата верещать від задоволення, штовхають одне одного, показують пальцями і тільки й чути, як вигукують :
— Ну, ти диви!
— Ох, і здорово ж!
— Оце так диво!
Їм ніхто не забороняє вигукувати та галасувати, і це Юрі дуже подобається. Нехай! Адже, мабуть, не скоро їм знову доведеться побувати на цирковій виставі.
Юра так задивився на глядачів, що й не почув, коли оркестр перестав грати мелодійного вальса та перейшов на барабанний дріб. Цей дріб, спершу тихий, а далі все гучніший і гучніший, завжди породжував у круглому цирковому приміщенні атмосферу чогось незвичайного, тривожного і навіть таємничого. Глядачі й зовсім завмерли, заніміли на своїх місцях. Навіть малеча на гальорці й та присмирніла так, що можна було почути найтихіший шепіт.
Цей барабанний дріб завжди по-своєму впливав і на Юру. Хто-хто, а він добре знав, що ним супроводжується останній, найефектніший трюк. Ще не було випадку, щоб трюк закінчився нещасливо, але щоразу, коли татко і мама виконували його, Юрі холонуло і завмирало серце. Чесно кажучи, він навіть хотів би, щоб вони не виконували цього трюку, але на що тільки артист не йде заради ось цієї тривожної і солодкої хвилини!..
Барабанний дріб ущух. Пригасло світло. Тільки один прожектор вихоплює з темряви двох смортсменів під високим куполом. Вони раптом чомусь виявилися не в блакитному одязі, в якому були досі, а в білому. Юра знає, що то — штучно створена химерна гра світла, розрахована на посилення ефекту.
Ще якась мить. Ще — короткий дріб барабана. Раптова тиша.  Коротке і чітке  «Ап»!  І жіноче тіло майнуло в  повітрі...
Одразу ж на повну силу оркестр заграв урочистий, переможний марш. Спалахнули всі прожектори, заливши яскравим сліпучим світлом приміщення цирку. А в цьому світлі, розкинувши руки, ніби крила, вигнувши струнке, витончене тіло, посміхаючись, просто на глядачів, як фантастична птиця, летіла Юрина мама, артистка Валентина Любченко.
В залі всі разом ойкнули з ляку і несподіванки. Дехто навіть інстинктивно відсахнувся назад. Але за кілька метрів від арени жінка-птиця раптово припинила свій літ донизу і з тією ж привітною спокійною посмішкою та з дивовижною легкістю полетіла на тонкому тросі по колу, вітаючи глядачів граціозним помахом руки.
І тоді вибухнув справжній грім оплесків, що злився з радісними вигуками та бравурними звуками оркестру.
А Сергій і Валентина Любченки вже стоять на килимі, піднімають руки догори, ніби хочуть обняти всіх оцих людей, які не зводять з них своїх зачудованих очей.
Не встигли глядачі заспокоїтись від попереднього номера, не прохолонули ще їхні долоні від оплесків, як на арену вибігли красені-рисаки, несучи на своїх широких спинах весело-галасливих, повних нестримної енергії наїзників.
Янчук з шамбер'єром — посеред манежу. На ньому — довгий чорний сюртук з білими лацканами, добре напрасовані чорні штани з білими лампасами. З нагрудної кишені стирчить велика біла квітка. Янчук знає, що в цьому вбранні майже не помітно його велетенського живота. Він навіть виглядає стрункішим і значно молодшим, ніж є насправді.
Як постріл ляснув шамбер'єр у руках Владислава Янчука. Коні рвонули ще дужче, помчали швидким галопом понад червоним бар'єром. Попереду — біла в сірих яблуках Блискавка. Досвідчена коняка, що знає кожен рух і кожен звук свого хазяїна. За нею — руда, з ледь вловимим червонястим відтінком Веселка. Далі — чорний, ніби вороняче крило, з широким крупом Ікар. А позаду всіх високий, тонконогий, з розумними, як у людини, очима Юпітер.
Юпітер дістався Петі. Останнім часом Владислав Янчук тренував хлопця саме на цьому коні, норовистому і неслухняному.
І знову захопленню глядачів немає меж. На чому, на чому, а на конях селяни добре розуміються! Тому похвали адресують не тільки артистам, але й коням. Ще б пак! Досі люди, які сидять у рядах, бачили коней тільки в роботі — біля плуга чи борони. Але їм ще ніколи не доводилось бачити, щоб кінь, звичайний собі кінь, був таким умілим і так слухався людину. Це не коні, а справжні змії, про яких тільки в казках розповідається!
Петя, як і всі наїзники-акробати, на повному алюрі робив стойки на широкій спині коня, крутив сальто-мортале, клубочком скочувався на манеж,  ризикуючи  потрапити  під  копита, і знову вилітав на розгарячілу спину Юпітера. Кінь, незважаючи на виляски шамбер'єра, уже двічі забирав ліворуч, намагаючись вийти на середину. Петя почував його найменший хибний рух, і це сковувало його самого, змушувало бути весь час насторожі.
Добре знав уже Юпітера і Юра, і дивувався, що Янчук випустив його на манеж, а в стайні залишив натренованого Красеня.
А Янчук, ніби навмисне, дратував, лякав тварину, раз у раз голосно ляскаючи шамбер'єром перед її очима та вигукуючи: «Пішов! Пішов!..»
Було видно, що Юпітер дедалі дужче злився, пряв вухами, сердито хропів тонкими ніздрями і косив на свого хазяїна гарячим, налитим кров'ю лютим оком. Здавалось, він ладен був кинутись на Янчука, розчавити його на місці. Але Петя час від часу обзивався до коня коротким ласкавим словом і стримував його.
Та все ж після чергового батога, яким Янчук ніби розпанахував повітря, Юпітер раптом круто повернув ліворуч і вибіг на середину манежу; Владислав Янчук відскочив убік.
А Петя, втративши рівновагу, скотився зі спини коня. Він міг упасти й сторч головою, скрутити собі в'язи, поламати ноги, руки. Юра це ясно бачив. Бачили це й інші артисти, які стежили за виступом. І лише завдяки винятковій спритності, Петі вдалося вчасно згорнутися в клубочок, впасти на плечі, на спину і покотитися по м'якій тирсі.
За одну мить він уже був на ногах, цілий і неушкоджений. Тільки зблідле обличчя та злякані очі свідчили про те, що йому довелося пережити.
«Постривай, клятий Кроте, ми тобі цього не подаруємо!..» — в думці нахвалявся Юра від себе й від Петі.
Виступу наїзників Юра не додивився. Він стояв за лаштунками в колі своїх партнерів по «ікарійських іграх» і чекав, коли про їхній вихід на арену оголосить ведучий.

 

 

 


Басня – краткий рассказ, чаще всего в стихах, главным образом сатирического характера. Басня – жанр иносказательный, поэтому за рассказом о вымышленных персонажах (чаще всего о зверях) скрываются нравственные и общественные проблемы.



Обновлен 17 июл 2014. Создан 28 ноя 2013



 

Сайт знакомств лавпланет